Східниця

Східниця розміщується на висоті 600–900 м над рівнем моря. Гори навколо селища досягають висоти 823 м. Протягом століть у Східниці сформувався свій мікроклімат: так, зима тут м'яка, з частими відлигами; літо тепле з чергуванням сонячної та хмарної погоди. Середня температура січня −3,4 °C, липня +19 °C. Опадів 700–800 мм на рік (переважно навесні та влітку).

Історія[ред. • ред. код]

На місці сучасної Східниці у часи Київської Русі існувало поселення «Золота Баня». Недалеко від нього стояла фортеця Тустань. Під час нападу орд хана БатияЗолота Баня була зруйнована (як і фортеця Тустань з навколишніми селами). Люди, які після цього залишилися живими, з часом почали сходитися у долину річкиСтрий, заснувавши тут поселення — Східницю, яка від цього «сходження» отримала свою назву.

Вперше Східниця згадується у документах XIV століття.

Під час Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького місцеві селяни під проводом селянина Габруха спалили обійстя місцевого поміщика, почистивши попередньо комори. Повідомляють, що ватажок селян загинув 1648 року, а непокірних селян карав шляхтич Самуель Цебровський, який на той час володів Східницею.

Східницький замок аж до XVIII століття служив фортецею. Один із таких підгірських замків описав Іван Франко в оповіданні «Татарські напади на Підгір'я».

Після Першого поділу Речі Посполитої Східниця відійшла до імперії Габсбургів (з 1804 року Австрійської імперії, з 1867 — Австро-Угорщини). У ті часи вона відносилася до Самбірського округу (циркулу). У 1787 році у Східниці було 65 дворів, 2 корчми, млин і кузня, в 1820 році — 71 двір, 3 корчми, 2 млини і лісництво. У 1868 р. — 77, а у 1880–125 дворів, де жили 867 людей. У селі діяв тартак на 8 кінських сил, де щорічно переробляли 1540 м³ деревини.